Проїхавши на мотоциклах по індії вже близько 500 кілометрів ми дісталися до невеликого містечка під назвою пушкар.
Ранок перед виїздом з джайпура, де ми зупинилися напередодні почалося з того, що за ніч наші мотоцикли стали покриті рясним шаром пилу.
В індії дуже велика загазованість повітря, і в зв’язку з цим частинки піску осідають всюди. Довелося протирати мотоцикли туалетним папером, щоб хоч якось очистити їх.
По дорозі у нас були пригоди з працівником заправки, який облив бензином мотоцикл устина, всім своїм виглядом показуючи-що це нормально.
Здивовані побаченим ми поїхали по галасливій трасі в бік пушкара, і зупинилися поїсти в невеликій забігайлівці біля дороги. Там нас привітав пригостивши каву працівник мотелю, і почав говорити нам що джайпур дуже гарне місто.
Він погано володів англійською, тому ми так і не зрозуміли напевно про яке місто воно говорить — джайпур або пушкар.
Проте ми здорово поспілкувалися, він показав нам свого цуценя, який виявився дуже милим.
Підкріпившись їжею ми сіли на наші мотоцикли і помчали далі. Уздовж сільської місцевості можна було побачити красиві гори, ніж те нагадували лаос, але запах там був просто нестерпний. Помилувавшись кілька хвилин, і знявши пару кадрів ми вирішили швидше вмотувати звідти.
Через 50 км ми дісталися до якогось озера. Одна з дівчат, що гуляла там пояснила, що це святі місця і тут індуси проводять різні ритуали. Ми ж у свою чергу кивнули на знак згоди і пішли вивчати що ж там «святого».
Все, що вдалося побачити — це кілька чанів із зеленою водою, палаючі смітники і корів, які намагалися знайти їжу в димлячих горах мотлоху.
Поки ми ходили внизу біля озера до наших мотоциклів підійшли святі люди і почали просити грошей. Устин пригостив їх водою, на що вони теж погодилися.
Приїхавши на заході в пушкар, нам розповіли в готелі що зараз у них проходить найбільший ярмарок верблюдів у всій індії.
Ми були дуже раді такій новині, але відправившись на вказане в карті місце виявили тільки порожні намети в піщаних дюнах, дикого кабана, одного верблюда і кілька коней.
Все це виглядало дуже дивно, так як нам обіцяли показати багато верблюдів і якийсь фестиваль або ярмарок.
Ми були дуже втомленими і пішли спати, а на ранок поїхали в бік наступної локації — міста джодхпур.
Тут то нам і посміхнулася удача! на виїзді з пушкара, причому в протилежному боці ми побачили караван верблюдів і великий ярмарок, де їх продавали.
Посеред пустелі стояли тисячі верблюдів, і навколо було досить мало людей. Зайшовши всередину їх зграї ми зустріли індійських музикантів, які зіграли нам одну зі своїх пісень на саморобному музичному інструменті раванта (ravanahatha).
Цього разу індія нам сподобалася, і ми були дуже вражені побаченим!
Далі наша подорож на мотоциклах проходили через невеликі селища і містечка, дороги яких були рясно покриті піском. Мотоцикл раз у раз хотів впасти, але вміло маневруючи кермом ми вибиралися з піщаних пасток.
Проїжджаючи одне з сіл ми побачили фабрику цегли прямо під відкритим небом. У нестерпну 30-ти градусну спеку кілька дітей і їх мати ліпили цеглу з суміші піску з водою.
Таке виробництво хоч і виглядало дуже кустарним, але за день вони встигали виробляти тисячі цегли, які висихали прямо під палючим сонцем.
Попросивши дозволу ми теж попрбовалі зробити пару цегли, але це виявилося не так просто, як ми очікували. Наші “творіння” явно виділялися серед загальної маси готових цегли.
Так, пересуваючись на невеликій швидкості через пісок ми проїхали на мотоциклах всього трохи більше 100 км.
Під час чергової зупинки на базі далекобійників ми нарешті спробували смачної, хоч і дуже гострої їжі.
А добравшись в джодхур пізно ввечері, майже опівночі – нас чекало велике випробування.
Прямо перед нашим готелем, що знаходиться в самій верхній точці джодхпура була дуже крута гірка, на яку нам належало заїхати на мотоциклах.
Трохи похитнувшись і зібравшись з силами, ми таки позичили її, але мотоцикл устина мало не заглох від такого навантаження.
Поселившись в готель ми піднялися на його дах і з прекрасним видом на місто взялсь вечеряти.
А вранці нас чекала нова пригода…
